Якби я був начальником Генштабу

Якби я був начальником Генштабу Збройних Сил України

Юрій Касьянов
1. Необхідно розформувати штаб АТО, замість якого треба створити штаб Східного фронту. Розмістити цей штаб слід в Ізюмі або Чугуєві — поза зоною ураження далекобійними РСЗВ, але поблизу фронту. У штабі треба зібрати кращих офіцерів з досвідом бойової роботи, незалежно від звання і послужного списку мирних часів. Начальник Генштабу має очолити цей штаб. У Києві сидіти нічого, коли йде війна. З тиловий роботою цілком впорається Міноборони і апарат Генштабу. Присутність командира на фронті підвищує ефективність ведення бойових операцій і піднімає дух бійців.

2. У терміновому порядку треба відновити керованість і боєздатність армійських бригад, припинивши помилкову, злочинну практику «нарізки» підрозділів бригад по всьому фронту. Сьогодні на фронті немає жодної бригади, яка воювала б в одному місці — все роти і батальйони перемішані і розкидані від півночі до півдня. Такими військами неможливо управляти, їх важко постачати. Загальновійськові (механізовані), танкові, аеромобільні бригади повинні воювати бригадним складом на закріпленій за ними дільниці фронту під єдиним командуванням.

3. На фронті нам потрібні повнокровні підрозділи та військові частини. За останній рік стало модним називати кожен підрозділ батальйоном, полком або бригадою. По факту — по обліковій чисельності і озброєнню — ці «батальйони» від сили налічують роту бійців, «полки» — мають батальйонний склад, «бригади» воюють чисельністю в півтори батальйону … Така практика вводить в оману не тільки супротивника, але і власні штаби. Рота повинна бути ротою, батальйон — батальйоном, бригада — бригадою. Тільки тоді від них можна чекати реальної бойової роботи.

4. Слід ліквідувати за непотрібністю штаби секторів АТО. Сьогодні ці штаби не в змозі ефективно управляти військами, «нарізаними» і перемішаними по всьому фронту, і є зайвим проміжною ланкою в системі управління. Замість штабів секторів за виділений їм ділянку фронту повинні відповідати командири бригад, і управляти доданими їм підрозділами артилерії, МВС і Нацгвардії.

5. легкоозброєними Нацгвардія і міліція повинні забезпечувати безпеку тилів і безпечну логістику в прифронтовій зоні, а в оперативному порядку підкорятися командирам бригад. Годі бійцям спецпідрозділу, підготовленого для боротьби з терористами і диверсантами, воювати в окопах — у них свої важливі завдання.

6. На сході йде класична війна, нехай і з деякими особливостями. Фронт треба тримати не блок-постами на дорогах з розкиданими на них танками і гарматами — по одному-два на пост, а укріпрайону (опорними пунктами), побудованими на вигідних для оборони висотах, з урахуванням рельєфу місцевості. Замість накопано як попало, і прикритих чим доведеться земляних споруд, повинні бути влаштовані бетонні доти і дзоти, добре захищені бліндажі та замасковані стрілецькі позиції.

7. Несамохідна великокаліберна артилерія повинна знаходитися в глибині фронту, мати кілька запасних позицій, і здійснювати підтримку укрепрайонов вогнем у разі настання ворога. Контрбатарейної боротьбою повинна займатися самохідна мобільна артилерія, потай переміщувана по фронту в разі потреби. Далекобійна артилерія повинна бути резервом штабу фронту.

8. Укріпрайони повинні бути насичені протитанковими засобами — ПТУРСи, гарматами «Рапіра» і подібними, а також мінометами. Проблема не в тому, що у нас немає сучасних американських протитанкових комплексів «Джавелін», а в тому, що у нас не вистачає добре підготовлених операторів ракетних комплексів вітчизняного виробництва. Слід негайно організувати підготовку птурсніков на полігонах, не рахуючись з витратами (постріл ракетою — досить дороге задоволення).

9. Поряд з посиленням протитанкової оборони, необхідно створювати спеціальні взводи протиповітряної оборони. На озброєнні таких взводів повинні бути переносні зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК), скорострільні зенітні гармати, і великокаліберні кулемети, пристосовані для обстрілу повітряних цілей. Масоване застосування окупантами авіації може стати доконаним фактом в будь-який момент.

10. Танки, розставлені поштучно по блок-постів, необхідно знову звести в боєздатні танкові підрозділи та з’єднання. Одиночний танк практично марний в сучасній війні. Танкові підрозділи треба тримати в ближньому тилу, на добре замаскованих позиціях, постійно змінюючи місце дислокації, щоб знизити ризик ураження артилерією або авіацією противника. Танки треба застосовувати не як вогневі точки, а в складі груп, як броньовані кулаки — для купірування прориву противника, для контратаки або настання.

Кричать про це і волонтери, та військові, та народ. Як донести це Порошенко? Може підписи почати збирати хоча б в інтернеті? Президент «мирними угодами» демонструє політичне безсилля влади і повну профнепридатність військового командування.