Між Китаєм і Польщею
Україні не вдалося зробити ривок, на який усі так сподівалися рік тому
Хтось привозить із зарубіжних поїздок сувеніри, а я — враження, які допомагають знайти відповіді на певні запитання. Нещодавно побував у Китаї.
Ця країна зараз у центрі цікавої дискусії: чому індустріальна революція відбулася в Європі, а не в КНР, хоча саме Китай на рубежі нового часу за всіма ознаками був до неї готовий?
І чи зможе сучасний Китай помститися за своє історичне поразку, ставши найбільш розвиненою країною світу?
Між Китаєм і Польщею. Чи використує Україна свій шанс
Ярослав Грицак
Історик, публіцист, професор Українського Католицького університету
Ці питання я ставив всім, з ким там зустрічався. Більшість співрозмовників — молоді співвітчизники, які виїхали з України за останні кілька років. До слова, лише деякі з них планували переїзд в КНР свідомо.
Наприклад, випускники факультету китайської філології. Що стосується інших — так склалося життя.
Багато заробляють приватними уроками, викладаючи англійську. Або ж трудяться в місцевих компаніях, що спеціалізуються на торгівлі з колишніми республіками СРСР — тут допомагає знання і російської, і української мов.
До речі, знати китайську необов’язково. Вистачає англійської. Особливо тим, хто живе в Шанхаї: на відміну від Пекіна та інших міст, цей мегаполіс є інтернаціональним.
Наша дешева і освічена робоча сила все ще дає шанс на швидкий розвиток
Загалом, українці облаштували своє життя в Китаї. Однак, що цікаво: залишатися там не планують. Оскільки не вірять, що сучасний китайський успіх — це надовго.
Причини називають різні: китайцям не вистачає креативності; їх система освіти, як і в Україні, корумпована; китайське суспільство закрите, і, щоб пробитися, потрібно мати зв’язку; часто-густо зустрічається бракована продукція; багато з розбагатілих китайців самі не бачать свого майбутнього в Китаї.
Непохитна Таємниця печер Луню
Якщо перевести їх версією на академічний мову, то мова йде про те, що Китай рухається по траєкторії швидкого розвитку, при цьому залишається під питанням його здатність перейти на траєкторію стабільного розвитку. Щоб пояснити різницю, наведу приклад.
З 1928 по 1960 рік валовий продукт в Радянському Союзі збільшувався в середньому на 6% на рік. Тоді це був найвищий показник у світовій історії.
Перебуваючи під враженням від подібних темпів зростання, американський економіст і нобелівський лауреат Пол Самуельсон на початку 1960-х передбачав, що СРСР випередить США в 1984 році.
У 1980-х, коли цього не сталося, він переглянув прогноз на початок 2000-х. Але до цього часу СРСР вже припинив існування.
Сучасний Китай побив радянський рекорд. З 1991 року темпи приросту валового продукту в КНР не опускалися нижче 6,7%. Такий ефект добре відомий історикам-економістам: бідні країни, починаючи зростати, роблять це набагато швидше, ніж багаті.
Але вся сіль полягає в тому, щоб у потрібний момент швидке зростання перетворити на стабільний.
За останні 200 років це вдавалося лише кожній четвертій країні світу. Більшість з них — західні держави, оскільки для стабільного розвитку суспільства як мінімум потрібна політична свобода.
В якості ілюстрації — сучасні Польща та Китай. У них спільна точка відліку — червень 1989 року. Для Польщі це перемога опозиції на виборах, для Китаю — розправа над студентами на площі Тяньаньмень. За 25 років реформ демократична Польща, не маючи ні нафти, ні газу, за обсягами ВВП на душу населення, наблизилася до країн Заходу.
Польща-Швеція Поромна переправа
Китай за тим же показником все ще відноситься до країн третього світу. У Польщі, хто б не прийшов до влади, економічно ситуація, швидше за все, не зміниться. У той же час китайська Комуністична партія не бажає розлучатися з владою, цілком справедливо побоюючись, що після її відходу в країні все розвалиться.
Україна не має ані швидкого, ні стабільного розвитку. І зараз, після року Порошенко при владі, очевидно, що країна знову загубила свій шанс. Один із доказів — молоді українці, які сидять на валізах в Китаї. Вони б і раді повернутися, але не до чого.
Я все ж не належу до категорії песимістів. Так, Україні не вдалося зробити цивілізаційний стрибок, на який ми так сподівалися рік тому. Навпаки — країна скотилася з категорії другого світу до третього. Той же Китай обігнав Україну за рівнем зарплат.
Але в цьому є і перевага: наша дешева і освічена робоча сила ще дає шанс на швидкий розвиток. На відміну від Китаю, авторитарної Україна вже не стане: Янукович пробував, у нього не вийшло.
Невідома Східна Україна
А значить, і перейти від швидкого розвитку до стабільного ми зможемо впевненіше і динамічніше. Якщо, звичайно, до влади прийде команда реформаторів, а не імітаторів реформ.
Колонка опублікована в журналі Новий час за 29 травня 2015
